За п’ять століть своєї історії Бурштин жив під різною владою і пам’ятає як світліші, так і темніші часи. Проте місцеві українці завжди дбали про те, щоб підтримувати у місті патріотичний рух. Вогник українства в Бурштині не могли загасити ні війні, ні економічні негаразди, ні владні репресії.

Про активний український рух у Бурштині ми дізнаємося ще з преси ХІХ століття. В 1895 році у Бурштині запрацював осередок товариства «Просвіта», який мав на меті піднести свідомість, освіту і культуру українців.

Установчі збори читальні «Просвіти» відбулися 5 травня того року. Зі Львова на засідання бурштинської філії «Просвіти» прибули два представники центрального осередку товариства, які виступили з практичними рекомендаціями щодо ведення роботи і подарували для бурштинської бібліотеки 56 українських книг.

До читальні почали активно записуватися містяни, спраглі до рідного слова. Через два роки після заснування місцева читальня уже налічувала 155 учасників.

Товариство «Просвіта» прагнуло не лише підвищувати освітній рівень українців, а й покращувати їхній добробут. Для цього при читальні «Просвіти» відкрилися позичкова й ощадна каса.

Згодом виникла необхідність заснування у Бурштині більшої філії «Просвіти» для надання допомоги та координації роботи сільських читалень.

11 січня 1907 року Львівське намісництво дало дозвіл на відкриття у Бурштині філії «Просвіти». Головою новоствореної філії став священник Микола Прокопович.

Першим місцем збору бурштинських просвітян стала одна з кімнат у резиденції греко-католицького священника. Лише в 1902 році вони змогли розпочати будівництво власного приміщення, яке завершилося в 1908 році. З 1910 до 1912 року у підпорядкуванні Бурштинської філії «Просвіти» було 23 читальні, з яких добре працювали вісім, а п’ять не могли похвалитися активним рухом. До початку Першої світової війни кількість читалень збільшилася вдвоє.

Не менш активним було у Бурштині й Українське педагогічне товариство, яке діяло у містечку з 1896 року. Це освітньо-виховне товариство було засноване в 1881 році у Львові як «Руське педагогічне товариство». В 1912 році його перейменували на «Українське педагогічне товариство», у 1926 році – на товариство «Рідна школа». Ініціатором відкриття місцевої філії товариства став бурштинський педагог-українець Леопольд Балицький.

В 1911 році важливою культурно-освіт­ньою подією для Бурштина стало свято в честь пам’яті Тараса Шевченка. Того року всі свідомі українці відзначали 50-річчя з дня смерті Кобзаря. Свято вдалося таким яскравим, що про нього написали навіть львівські часописи: «Прихильники ідей незабутнього Кобзаря заповнили велику залу читальні «Просвіти», прикрашену килимами і зеленню. На естраді, весь у квітах, споглядав на своїх дітей бюст славного Співця. Свято відкрив вступним словом посол Рогатинщини Кость Левицький, якого вітали гучними оплесками. Мистецька частина концерту була переплетена то хорами, то сольними співами, то декламаціями. Потім мішаний місцевий хор заспівав «Заповіт».

Бурштинська «Просвіта» не зупиняла своєї діяльності й під час Першої світової війни та за Другої Речі Посполитої. Однак 1 листопада 1926 року часопис «Діло» повідомив про закриття читальні «Просвіти» у Бурштині: «Минулого тижня бурштинська поліція і представники староства з Рогатина опечатали дім читальні «Просвіти» в Бурштині, мотивуючи своє рішення тим, що два місяці тому при ревізії читальняної бібліотеки знайдено книжку Рудницького «Україна – наш рідний край», видану в 1917 році. Було забрано довоєнний січовий прапор, який зберігався в читальні як пам’ятка. А тепер звертаємося до всіх культурних людей із запитанням, чи читання книжки Рудницького, виданої ще в 1917 році і поширеної масово в цілій Галичині, і зберігання пам’ятного січового прапора можна вважати за такий важкий антидержавницький злочин, що за нього слід аж опечатати читальню? Тим більше, щодо книжки професора С. Рудницького не було ніде сказано, що її не вільно по читальнях читати; зрештою в ній нічого крамольного немає. Дивуємось дуже староству в Рогатині, як воно могло видати таке «соломонівське» рішення. Витлумачити собі це рішення можемо тільки тим, що воно є справою рук місцевого поліціянта Йозефа Сліви, який у своєму божевільному шовінізмі всякими неправдивими доносами спричинився до опечатання нашої читальні. Цей Сліва є напівграмотним чоловіком, який здатен хіба що чистити коней та викидати гній, як він це робив до війни в одному фільварку за Рогатином. Звертаємо увагу всіх на того панка і звертаємось до нашої парламентарної репрезентації у Варшаві, щоби справу нашої читальні підняла якнайскорше і зажадала перевірки справи, повернення забраного пам’ятного прапора і звільнення зі служби згаданого поліціянта».

Лише завдяки втручанню Центрального виділу повітове староство дало дозвіл на продовження роботи читальні.

В цей же період у Бурштині відбулося кілька важливих подій на освітньо-культурній ниві. Так, у вересні 1931 року тут святкували ювілей товариства «Рідна школа». Дійство супроводжувалося не лише урочистими промовами, хоровими співами та літературними читаннями, а й збором коштів на освітні потреби.

Як повідомляє газета «Діло», похвальну активність у 1932 році проявили юні мешканці Бурштина. Під керівництвом активістів «Рідної школи» та місцевого слюсаря Степана Будного, відомого українського патріота, діти ходили з вертепом і колядували на потреби товариства «Рідна школа». Юним колядникам вдалося зібрати немалу суму – майже сто злотих.

У серпні 1935 року в Бурштині відбулися змагання хорів філії товариства «Просвіта». Як зазначала преса, «загалом усі хори без винятку показували зразкову дисципліну й кожний у міру сил старався співати культурно, вважаючи пильно на знаки композитора й диригента. Виступ такої кількості виконавчих сил із широкою та різнобарвною програмою дуже цікавий та не менш повчальний, бо так ми розуміємо, якою багатою є наша народно-хорова культура. Для наших хорів направду ідеально підходящим репертуаром є народна пісня, до якої додався ще й церковний хоровий спів».

5 вересня 1937 року в містечку святкували 30-річний ювілей діяльності філії товариства «Просвіта». Як писала преса, цей день став справді святковим для Бурштина: «На площі за містом висока естрада з убраним зеленню престолом приготована до служби Божої. Щораз більше напливають із сіл маси народу в гарній народній одежі, передовсім жіноцтво. Зібралося багато інтелігенції місцевої і з повіту, численно зібрано міщанство Бурштина і члени читальнь. Після служби Божої відбулися панахида за померлих членів «Просвіти» і похід вулицями Бурштина аж до домівки читальні. В ході взяло участь понад 3 тисяч членів товариства і відвідувачів читальні».

Варто згадати й сучасні товариства, які продовжили давні патріотичні традиції. Так, 11 липня 1990 року група бурштинських жінок вирішила створити осередок Союзу українок. Головою осередку була обрана Ганна Приплоцька.

21 грудня 1991 року на зборах колишніх вояків УПА та членів ОУН у Галичі було створено Братство ОУН-УПА Галицького району. Це братство активно до сьогодні діє і у Бурштині.

Текст: Олена БУЧИК